Кожен дитячий садок має свою історію. Але справжню цінність йому надають не стіни й будівлі, а люди — ті, хто щодня створюють для дітей атмосферу тепла, радості й розвитку. Комишнянський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "Малятко" Комишнянської селищної ради — саме такий приклад. Тут кожен працівник — справжній герой: від двірника до вихователя, від кухаря до медсестри. Разом вони утворюють команду, яка працює для найважливішого — щасливого дитинства малюків.
Сьогодні ми спілкуємося з директоркою дошкільного закладу Людмилою Євгеніївною Сусліною про історію «Малятка», команду-однодумців, виклики і перемоги, а також про мрії та майбутнє дошкілля.
Розкажіть про ваш заклад. Скільки у вас вихованців, який колектив?
Хоча наш садочок невеликий, але як жива істота росте, розвивається має свій стиль і душу. Кожен працівник вкладає в свою роботу багато сил, енергії, любові і це відчувається з перших кроків. Двірник Віра Бохоня опікується квітниками, садком, майданчиками і створює яскравий настрій. Вихователі Аліна Кулік, Людмила Юрченко, Ірина Кожукало не тільки навчають різних цікавинок, а і вчать життєво необхідним навичкам взаємодії і спілкування. Асистент вихователя Аліна Топух знаходить підхід до кожної особливої дитини і дарує радість навчання. Помічники вихователя Марина Бублієвська і Тетяна Філатова завжди тримають садочок в чистоті і порядку, готові допомагати і підтримувати як дітей так і працівників. Завгосп Людмила Парфеня слідкує щоб у дітей завжди і вчасно були свіжі фрукти і овочі. Кухар Наталія Парфеня в кожну страву вкладає часточку своєї душі і майстерності. Помічник кухаря Лариса Косинська готує продукти до приготування і тримає в чистоті наш харчоблок. Сестра медична старша Юлія Дяденко опікується здоров'ям дітей і всього колективу, слідкує за правильним харчуванням і режимом дня.
Але перлинками нашого садочка є наші малюки. У нас 35 вихованців, які завжди веселі, усміхнені, життєрадісні і готові творити разом із нашими сьома педагогами. У нас дві групи - ясельно-молодша та середньо-старша, яка є інклюзивною.
Ви сказали, що садочок — як жива істота. Як ви відчуваєте його «душу» і характер?
Це відчуття в повітрі, коли приходиш на роботу. Іноді він мінливий, іноді веселий, іноді серйозний. Це залежить від настрою працівників, дітей, від оформлення групових кімнат. Навіть погода впливає на те, якими ми є сьогодні. У кожної групи свій стиль і характер. Вони схожі, але водночас особливі. Як кожна людина має свій настрій, так і група його має – і це передається дітям та батькам.
А ваш власний настрій як впливає на заклад? Ви ж фактично задаєте головний напрям.
Свій настрій я намагаюся контролювати. Стараюся бути спокійною, виваженою, щоб негатив не впливав на робочий процес. Коли маю позитивний настрій – з’являється багато енергії, хочеться, щоб усе задумане здійснювалось швидко і якісно. Але якщо бачу, що колектив до цього не готовий, я не дію авторитарно. Завжди раджуся з працівниками, шукаємо спільні рішення. Для мене важливо, щоб робота була не «з-під палки», а приносила задоволення, щоб усі хотіли розвиватись, рухатися до спільної мети.
Як ви робите свій настрій позитивним? Адже зараз довкола багато негативу.
Мене радують дрібниці. Гарна погода, навіть дощ – я його люблю, він для мене як очищення природи, початок чогось нового. Люблю гуляти лісом-це мій ресурс і заземлення. Радісні діти, зустрічають із посмішкою, вітаються – і цього достатньо, щоб покращився настрій. У моєму кабінеті є великий акваріум – рибки ніби чекають, коли я прийду їх нагодувати. Це теж додає радості.
Не треба шукати щастя в глобальних речах – їх зараз небагато. Треба помічати дрібнички. Мене надихає, коли щось вдається зробити в закладі, навіть маленьке. Або просто квіти у вазі – от зараз у мене стоять соняшники. Вони символ життя й продовження.
Тобто ви радієте моменту, який маєте «тут і зараз»?
Так. Ми живемо далі, ми тут і зараз. Майбутнє невідоме, тому треба радіти тому, що є в даний момент. Це заземлює, психологічно покращує стан і піднімає настрій.
Які дрібнички гріють вам серце щодня?
Наприклад, наш акваріум. Діти люблять рибок, ми разом доглядаємо їх. Або обійми від дітей – вони самі біжать назустріч, це щира енергія. Такі дрібниці роблять день теплішим.
Чим ваш заклад «Малятко» відрізняється від інших дошкільних закладів регіону?
Ми єдиний окремий дошкільний заклад у Комишнянській громаді Миргородського району Полтавської області. Усі інші працюють при школах як структурні підрозділи. Тому на нас велика відповідальність – ми маємо знати й уміти багато, адже з нами радяться й беруть приклад.
Які три слова найточніше описують ваш садочок?
Якщо з професійного боку – «знаю, вмію, хочу». Ми прагнемо знати й уміти, а також реалізовувати це на практиці. Якщо говорити ширше, то ми – квітучі, співочі й святкові. Дуже любимо свята, відзначаємо народно-обрядові, державні, але й вигадуємо свої. Наприклад, «кольоровий день», коли всі приходять в одязі одного кольору, чи Smile день (День Посмішки). Це створює позитивний настрій і допомагає відволіктися від буденності.
Звідки йдуть такі ідеї? Ваш колектив підтримує ваші ідеї?
Коли я планую освітній процес чи, скажімо, літній оздоровчий план, то одразу закладаю ідеї для заходів. Однією з таких стала «кольорова» концепція. Ми визначаємо день певного кольору, і діти шукають цей колір у навколишньому середовищі, співвідносять свій настрій із ним. Це працює як психологічний прийом і створює позитив для всіх. Ідеї йдуть від мене, але колектив завжди підтримує. Навіть батьки долучаються – приходять у «кольорових» вбраннях разом із нами.
Як ви комунікуєте з батьками? Чим найчастіше цікавляться батьки?
Наше селище невелике, тому більшість батьків я бачу особисто – зранку чи ввечері, коли вони приводять або забирають дітей. Окрім того, у нас є чати для кожної групи, де я відстежую і передаю інформацію. Якщо треба щось обговорити – завжди є час для розмови, я завжди на місці. Я вважаю, що можна проговорити будь-що й знайти спільне рішення.
У сільській місцевості батьки часто запитують: хто образив дитину, що вона їла. Я намагаюся змінювати фокус: щоб вони цікавилися більше емоціями й розвитком – з ким дружить, чого навчився, що хотів би ще спробувати. Життям дитини. І мені приємно бачити, що батьки підхоплюють ці питання. Коли батьки забирають дитину, я чую їх питання до дітей: чого навчився, що зробив, що вийшло, що не вийшло.
А що для вас особисто «пахне дитинством» у вашому садочку?
Атмосфера. Діти щирі, емоційні, відверті – поруч із ними я відчуваю себе дитиною. Це справжній дух дитинства. У моєму власному садочку в дитинстві було складно – я не любила запах їдальні, деякі страви не могла їсти. Тому й зараз ніколи не змушую дітей їсти те, що вони не сприймають. Але загалом наш заклад пахне саме дитинством – дитячими очима, посмішками, відчуттям, що я для них друг, порадник, підтримка. Стараюсь їх розуміти, спілкуватися на їх рівні - це важливо. І мої вихователі такі ж самі.
З ними можна порадитись, поспілкуватися і знайти відповідь, знайти рішення.
Скільки років Ви працюєте у цьому закладі? Як вам вдалось зібрати команду однодумців?
Я працюю директоркою в закладі два роки. Команда оновлювалась, хтось пішов, прийшли нові. Зараз у нас міцний колектив, усі рухаються в одному напрямку. Кожен працівник зі своїм характером і стилем, і саме це робить роботу цікавою. Хтось працює за усталеною системою, хтось швидко підхоплює нове. Важливо, що всі вкладають душу у спільну справу – від вихователя до двірника, який може зліпити сніговика, щоб діти зустрічали його зранку. І відразу тепло на душі. Вся команда рухається в одному напрямку. Люблю яскравих, світлих, цілеспрямованих людей. Ціную чесність, справедливість, не терплю обману. Будь яке питання можна вирішити почавши говорити.
Як ви підтримуєте команду в складні часи?
Ми підтримуємо один одного, обговорюємо свої проблеми, свої ідеї. Звичайно, фінансова мотивація потрібна, але іноді достатньо доброго слова, уваги, похвали. Це гріє не менше, ніж матеріальне. Але у такі складні часи чим можна змотивувати людей - хотілось би мати можливість заохотити і матеріально.
Ми також святкуємо разом народні свята, прикрашаємо садок – і це теж наша мотивація. Разом з колективом ми також святкуємо дні народження наших колег. Колектив зранку зустрічає, привітає, і у людини настрій на весь день. Це увага і ти відчуваєш себе частинкою цього колективу, всі радіють, посміхаються. Це дуже приємне щире відчуття. Ти приходиш на роботу, а на тебе чекають квіти, твій колектив чекає, це свято.
Хто вас надихає найбільше?
Я така людина, що дуже надихаюсь, коли мені кажуть: хочу, буду, вмію.
І зараз мене надихають мої молоді спеціалісти, які горять бажанням пробувати нові програми, проєкти. Вони цікавляться новим, і ми реєструємось та беремо участь у проєктах “Білінгвістичне майбутнє”, “Думай на рівних” , тижнях спорту і багато іншого.
А ще – прості речі: коли двірник чи завгосп створюють квіткову красу, і я бачу результат роботи їхніх рук. Це надихає та додає сил. 
Що для вас найцінніше у спілкуванні з дітьми?
Їхня щирість. Діти бажають бачити весь світ своїми очима, пізнавати його.
Вони приходять зовсім маленькими, а випускаються до школи вже особистостями. Я бачу, як вони ростуть і розквітають, і для мене важливо вкласти у них добре – розуміння, що таке дружба, підтримка, доброта. І мене також радує те, що я маю можливість наповнити цю дитину гарними матеріями, щоб дитина знала, що добре, що погано, як слід поводитись, що треба сказати людині, яка засмучена, і елементарними правилами поведінки в суспільстві.
Чи є у вас особлива історія чи випадок із дітьми, що став символічним для Вашого садочку?
Кожен день різний, кожен день особливий. Інколи діти додому не хочуть йти. Вони кажуть: Я піду до Євгенівни, бо з нею цікаво!
Які слова від дітей вам запам’яталися найбільше?
Коли вони відчувають мій настрій і підходять із питанням: «Що трапилось? Що зробити, щоб ви посміхнулись?». Обіймають. Або коли пропонують свою посмішку як підтримку. Це безцінно.
Дуже важливо, щоб діти розуміли які бувають емоції, настрої, відчуття, щоб розуміли як себе підтримати і, можливо, і дорослих.
Яку роль взагалі відіграють батьки у житті Вашого садочка?
Батьки відіграють дуже суттєву роль у житті нашого закладу. Особливо часто допомагають татусі. Наприклад, коли ми міняли огорожу садочка, матеріали нам надали, але потрібна була допомога у встановленні, зварюванні та інших роботах. Ми звернулися до батьків – і вони відгукнулися. Приходили по черзі, хто коли міг. Це завжди відбувається на взаємоповазі й довірі, адже всі розуміють: робиться це для дітей.
Матусі теж активно долучаються – можуть допомогти прикрасити зал до свята чи взяти участь у підготовці заходів. Це посильна допомога, нематеріальна, але надзвичайно цінна. Ми разом створюємо атмосферу, яка робить наш садочок теплішим і яскравішим.
Що стало найбільшим викликом для закладу останнім часом?
Сьогодні перед нами чимало викликів. Найбільший із них — це, звісно, безпека дітей. У нас немає власного укриття, ми користуємось орендованим приміщенням при школі. Тому довелось вирішувати важливе завдання — як правильно організувати процес: одягнути дітей, вивести, заспокоїти. Це велика відповідальність. Але ми виробили алгоритми і тримаємо все під контролем.
Це стало нашим головним викликом і водночас відповідальністю. Адже діти довіряють нам повністю, а батьки вірять, що ми зможемо захистити їхніх малюків у найскладніші моменти. І ця довіра — найбільша мотивація для нас щодня.
Також були виклики з безбар’єрним доступом до ЗДО, облаштуванням ресурсних приміщень для дітей з ООП. Але рухаємось вперед – маленькими кроками, проте стабільно.
Як війна вплинула на роботу садочка?
Ми навчилися швидко реагувати, підтримувати дітей емоційно. Пройшли курси від ЮНІСЕФ із психологічної допомоги. Найголовніше – ми працюємо наживо, а не дистанційно, і це вже велика радість. Ми можемо бачити, відчувати дітей, їх настрої вчити і виховувати очі в очі.
Чим ви найбільше пишаєтесь?
Тим, що ми конкурентоспроможні, навіть у сільській місцевості. Діти беруть участь у конкурсах, програмах, ми впроваджуємо нові підходи, як-от білінгвальне навчання у молодшій групі. Це розвиток і бажання діяти – і цим я пишаюся. Ми беремо участь і в конкурсах малюнків, і у всеукраїнських руханках.
Я цим пишаюсь, що мій заклад хоче і може розвиватися, що ми маємо такі можливості, що в мене працюють люди, які хочуть цим займатись. Вони хочуть діяти, робити, покращувати світ навколо себе.
Яким ви бачите садочок через 10 років?
Мрію про музичну чи спортивну залу, ресурсну кімнату, сучасний невеликий стадіон. Хотілось би більше оргтехніки. Але найголовніше – щоб були діти. Бо без них немає сенсу ні у стінах, ні в обладнанні. І, звісно, щоб був мир.
Чого, на вашу думку, найбільше бракує сьогодні дошкільній освіті в Україні?
– Поваги. Поваги до вихователів, до їхньої роботи. Бо без цього важко будувати справжню систему виховання й розвитку дітей.
І це не означає, що нас не поважають батьки — вони поважають і підтримують. Проблема скоріше в загальному сприйнятті професії: часто вважається, що вихователь — це просто людина, яка доглядає за дітьми. Насправді вихователь навчає , виховує, відповідає за життя і здоров’я дитини і відіграє дуже важливу роль в становленні особистості дитини, формуванні її світогляду.
Хотілося б, щоб була гідна оплата праці та постійна увага й підтримка не лише в День дошкілля, а щодня, у реальному житті, а не лише на паперах. Важливо зменшити обсяг паперової роботи, щоб більше часу можна було приділити дітям.
Що вас щодня тримає у професії та надихає йти вперед?
Перш за все, це думка: якщо не я, то хто? Не дуже багато людей прагнуть йти в цю професію та брати на себе відповідальність. Особисто мені найбільше подобається робота вихователя. Я була вихователем з 1994 до 2023 року. Я бачу результат у дитячих очах, бачу, що вкладаю в дитину, бачу те, що вона мені віддає.
Коли ж ти керівник, як я з 2023 року, ці моменти теж є, але у щоденній роботі керівника часто не видно ні кінця, ні краю. Багато паперової роботи для організації процесів. Це безкінечно, рутинно, але така вже природа цієї роботи і професії. Але, особисто я, не люблю паперову роботу. Також важливим аспектом є розуміння і підтримка від керівництва Комишнянської селищної територіальної громади і депутатів.
Який момент у Вашій роботі був найзнаковіший?
Момент, коли я погодилась на посаду директора закладу. Я довго думала, але я не жалкую. Не хотілось рутинної роботи в кабінеті та віддалення від роботи з дітьми. Але мені вдалось поєднати — я можу трохи працювати в групі з дітьми, бачу дітей, залишаюсь в процесі. Тобто я не відійшла від дитинства, так би мовити, і залишаюся поруч із дітьми.
Яке ваше головне побажання колегам у дошкільній освіті по всій Україні?
Хочеться побажати терпіння, миру, поваги та підтримки — від керівництва, батьків і колег. Зараз дуже важливо відчувати підтримку й розуміння. Для мене, як і, думаю, для багатьох, також важлива гідна оцінка нашої роботи.
🎭 За лаштунками професії
Наприкінці кожного інтерв’ю ми ставимо нашим героям кілька особистих запитань, що відкривають наших героїв по-новому — поза роботою, але все ще з душею педагога.
Яка ваша улюблена дитяча книга і чому?
Із дитячих книжок я найбільше люблю «Чарівник Смарагдового міста». З віком ми переосмислюємо все, міняємо погляди і на казки, і на книги, і на все. І ця книга для мене про команду, про підтримку, про сміливість, про відповідальність та взаємодію.
Яку пораду ви б дали собі молодшій.
Я починала працювати у 18 років та я б дала таку пораду собі: Бути сміливішою, йти вперед, не озираючись, не слухати нікого, а твердо стояти на своїй думці, не боятись бути смішною або “білою вороною”. І головне — рухатись вперед.
Що б наших читачів здивувало про вас?
Я звичайна жива людина. Я з Донецької області та є переселенкою 2014 року.
Я пропрацювала вихователем 10 років у новій громаді, в новому, взагалі, осередку для мене, в новому колективі. Я змогла показати, свої знання, вміння, та професіоналізм. І зараз вже несу відповідальність за весь заклад, колектив та дітей, як керівник.
Я мати, маю дорослу доньку. Маю жіночі захоплення - шию, вишиваю, в’яжу.
Я звичайна жінка, яка любить дітей і життя.
