У кожній справжній педагогині є щось від чарівниці — уміння бачити в дитині талант, у колезі потенціал, а в звичайному дні — привід для натхнення та розвитку. Саме така Тетяна Іванівна Мельник, вихователька-методист закладу дошкільної освіти (ясла - садок) № 6 "Казка" Сарненської міської ради.
Її життєве кредо просте й глибоке: «Працюй над собою та допомагай іншим». І ці слова вона щодня втілює у справах — від методичних семінарів і творчих майстерок до благодійних акцій, які об’єднують дітей, педагогів і батьків.
Для пані Тетяни педагогіка — не просто професія, а покликання, що виросло з дитячих мрій і родинної традиції. Вона вірить, що сила сучасного вихователя — у любові, командній роботі та постійному розвитку.
У цьому інтерв’ю ми поговорили з пані Тетяною про те, як народжуються педагогічні ідеї, чому важливо не боятися змін і як зберігати віру в добро навіть у найважчі часи.
Що надихнуло вас обрати педагогіку як професію?
Педагогіка для мене — це покликання. Я завжди любила навчати й навчатись, допомагати іншим і бачити результати своєї праці. Ще у школі мене надихнула моя вчителька Галина Василівна — турботлива, вимоглива й щира наставниця. Саме завдяки їй я полюбила навчання, була відмінницею й зрозуміла, що хочу присвятити життя освіті.
Коли ви вперше відчули, що хочете стати педагогом?
Напевно, ще в дитинстві, коли бачила журнали мого діда. Він викладав трудове навчання — Козаченко Юхим Андрійович. У школі створив майстерню, посадив сад, і його справу згадували ще довго після того, як він пішов. Директор школи казав: “Оце онука Юхима Андрійовича — гарна спадщина лишилась”.
Мені було цікаво переглядати його журнали, конспекти, зошити. Я навіть робила позначки про присутність учнів. Мама не раз питала, чи не хочу я обрати інший шлях, але я вже тоді знала — хочу бути вчителькою, саме вчителькою початкових класів.
Так і вирішилась моя доля — допомагати іншим, продовжуючи справу мого діда.
Розкажіть, будь ласка, як ви потрапили у дошкілля?
Я живу в місті Сарни, і зовсім поруч із моїм будинком розташований дуже гарний, мальовничий дитячий садок — «Казка». Він справді особливий. Коли мій син Назарчик був маленький, ми часто проходили повз садочок, милувалися малюнками на стінах, спостерігали за котиком — героєм казок. Ми навіть знайшли ту книжку, прочитали її разом. Назарчик любив туди ходити, казав: «Мамо, ходімо до казки».
Так, крок за кроком, «Казка» стала частиною нашого життя. А коли в закладі з’явилася вакансія вихователя — я вирішила спробувати. І ось так почалася моя педагогічна історія.
Чотири роки я пропрацювала вихователькою. За цей час зуміла організувати себе за принципом: «допоможи іншим». Старалася бути активною, брати участь у методичних об’єднаннях району, ділитися досвідом і вчитися сама.
Якими були ваші перші враження, коли ви почали працювати вихователькою?
Найперше — діти. Їх було багато, і потрібно було створити один єдиний, дружний колектив. Хотілося, щоб вони любили свій садочок, щоб зранку поспішали на зустріч, з усмішкою віталися.
Я готувалася до кожного заняття дуже ретельно: добирала матеріали, шукала цікаві форми роботи, щоб дітям було легко і захопливо.
А ще саме в той рік, коли я почала працювати вихователькою, у садочку проходила акредитація закладу. Мене запросили провести відкрите заняття для перевіряючих і педагогів району.
Наші керівники — директор Лариса Віталівна та методист Валентина Адамівна Корінь — запропонували мені обрати заняття: мовлення чи художня література. А я сказала: «Ні, хочу провести малювання — у мене за планом півник».
Я ретельно готувалася: шукала методику, створювала зразок, продумувала кожну деталь. У групі було понад двадцять дітей — і спокійних, і непосидючих, але все вдалося організувати. Заняття пройшло чудово, мене похвалили — і це стала моя перша професійна перемога, після якої я зрозуміла, що обрала свій шлях правильно.
Сьогодні ви вже працюєте вихователем-методистом. Як змінилося ваше бачення ролі педагога?
Коли я була вихователькою, моїм головним завданням було підготувати дітей до школи, організувати цікаві заняття, ігри, спостереження, проєкти. Хотілося, щоб діти йшли в садочок із любов’ю.
Зараз, працюючи вихователем-методистом, я вже заклала фундамент професійного досвіду. До мене звертаються колеги з усієї громади — за порадами, методичними матеріалами, прикладами планів роботи. Я допомагаю їм складати річні плани, діаграми, визначати форми контролю, впроваджувати проєкти й нові програми. Ми активно працюємо над впровадженням інноваційних технологій та творчих підходів у навчанні.
За 16 років на цій посаді я зрозуміла: діти — це любов, вихователі — турбота, а методист — підтримка, натхнення й опора.
Як ви бачите місію вихователя-методиста у сучасному дитячому садку?
Місія методиста — це організація та координація освітнього процесу. Це методична робота, контроль за навчально-виховною діяльністю, розробка програм, впровадження інновацій і підвищення кваліфікації педагогів, особливо молодих спеціалістів.
Які головні завдання ви ставите перед собою у роботі з педагогічним колективом?
Перш за все — висока якість освіти. Також важливо створити сприятливу, доброзичливу атмосферу в колективі, залучати педагогів до спільних проєктів, удосконалювати методи навчання й виховання. Адже тільки командна робота приносить справжній результат.
Чи були у вашій роботі методичні ідеї, які спершу здавалися надто сміливими, але зрештою виявилися успішними?
Так, цього року я мала чудову нагоду представити досвід свого педагогічного колективу на афілійованій (не)конференції mini-EdCamp Sarny Preschool, що відбулась 3 травня 2025 року під назвою “СЕЕН у сучасному світі: віднови свій ресурс”. Це була незабутня зустріч для всіх освітян Рівненщини.
Я провела власну майстерку — «Тендер педагогічних ідей: рецепт від майстер-шефа». Ми разом із педагогами області ділились своїми найкращими методичними «рецептами» — творчими ідеями, цікавими формами занять, інтерактивними прийомами. Я подала все у «смачній» формі: кожен учасник приносив свою «страву» — метод чи знахідку, яку ми обговорювали й «дегустували».
Ідея спершу здавалась занадто неформальною, навіть ризикованою — адже не кожен сприймає педагогіку через метафору кухні. Але в результаті майстерка мала шалений успіх: усі учасники отримали відзнаки, а відгуки були надзвичайно теплими.
А чи впровадили ви ці “смачні” ідеї у своєму закладі
Звісно! Перед тим як представляти майстерку на EdCamp, ми провели її у своєму садочку. Наші колеги з Сарненського центру професійного розвитку педагогічних працівників переглянули захід, дали схвальні відгуки та підтримали нашу участь у конференції.
Цікаво, що п’ять років тому я вже реалізовувала подібний проєкт для директорів закладів Сарненської громади — також під назвою «Рецепт від майстер-шефа». Ми тоді організували справжнє свято творчості: кожен педагог презентував свої напрацювання, і кожен відчув себе частиною єдиної команди. Про цей захід говорили ще довго — і досі приємно чути: «О, Тетяна, молодець!»
Ви часто використовуєте кулінарні метафори. Ви любите готувати?
Так, люблю! Але ще більше люблю «готувати» освітні ідеї. Коли методичні прийоми подаєш у вигляді фірмових, гарячих, гострих страв, десертів чи кави по-освітянськи, то колеги сприймають матеріал із цікавістю та натхненням. Це створює атмосферу теплоти й креативу — ніби ми не на нараді, а у затишному педагогічному кафе, де народжуються найсмачніші ідеї для виховання дітей.
Які сучасні інноваційні технології, на вашу думку, найбільше змінюють дошкільну освіту?
У нашому закладі педагоги активно впроваджують багато інноваційних технологій. Ще до пандемії COVID-19 ми проводили численні методичні об’єднання на рівні району, де вивчали й апробовували такі методики, як:
ігровий стретчинг - сучасний засіб зміцнення здоров'я;
використання блоків Дьєнеша для логіко - математичного розвитку дітей дошкільного віку;
використання прийомів ейдетики у мовленнєвому розвитку під час пізнавальної активності дітей дошкільного віку;
інтеграція LEGO конструювання в освітній процес;
використання ігрової технології інтелектуально-творчого розвитку “Казкові лабіринти гри” В.В.Воскобовича в пізнавальному розвитку дошкільників;
використання комунікаційних технологій в управлінській діяльності керівника ЗДО;
використання прийомів мнемотехніки в розвитку пам'яті та мовлення дошкільників та впровадження інноваційної технології “Школа розумного руху”.
Ми систематизували цей досвід, створили власні матеріали, ділились практичними напрацюваннями. Це дало нам можливість побудувати цілісну систему розвитку дитини, яка поєднує гру, дослідження та творчість.
А які новітні інструменти ви використовуєте сьогодні?
Я, як вихователь-методист, організовую науково-практичні зустрічі. Один із таких заходів — семінар «Соціально-емоційний розвиток і навчання через гру дітей дошкільного віку». Його метою було забезпечити неперервний професійний розвиток педагогів, навчити їх застосовувати сучасні методики, що підтримують емоційний інтелект і комунікативні навички дітей.
Такі заходи допомагають педагогам впроваджувати новітні технології не лише теоретично, а й практично — через вправи, рольові ігри, інтерактивні заняття, цифрові ресурси та спільні онлайн-платформи для обміну досвідом.
Тож я вважаю, що сучасна дошкільна освіта змінюється саме завдяки поєднанню традиційних педагогічних методів із цифровими інструментами, творчими підходами та соціально-емоційним навчанням.
Якщо уявити ідеальний методичний кабінет майбутнього, що, на вашу думку, у ньому обов’язково має бути?
Насамперед — я сама, (усміхається). Адже душа методичного кабінету — це людина, яка його наповнює змістом.
Завдяки підтримці голови міста Світлани Борисівни Усик нам вдалося повністю оновити кабінет. Тепер це — сучасний, затишний, продуманий простір, який відповідає всім потребам педагогічної роботи. Тут є: комфортне місце для проведення семінарів і методичних заходів; шафи для зберігання матеріалів та дидактичних посібників; картотека з напрацюваннями вихователів; простір для документів і власних методичних розробок, які накопичувалися роками; сучасна техніка, зокрема CD-програвач і мультимедійне обладнання.
Цей кабінет створений не просто як робоче місце, а як центр педагогічного натхнення. Тут ми проводимо зустрічі, тренінги, інтерактивні заходи, семінари. Усе зроблено зі смаком і любов’ю.
Складається враження — ваш кабінет вже і є методичним кабінетом майбутнього!
Так, я теж так вважаю! Він унікальний. У закладах дошкільної освіти області подібного, мабуть, немає. Це мій особистий проєкт, мій світ. Я сама продумувала кольори, стиль — він у нас у дусі провансу, теплий і світлий.
Моя директорка довірила мені цю ініціативу, і тепер вже п’ять років я з гордістю опікуюся цим простором. До нас приїжджали колеги, зокрема Тетяна Володимирівна Наумчук, і відзначали, що кабінет оформлений надзвичайно гармонійно: є де сісти, є простір для обговорень, для творчості, для спілкування.
Тут завжди панує тепло, щирість і професійна атмосфера. Ми зустрічаємося з колегами щомісяця, проводимо семінари, інтерактивні заняття, ділимося досвідом і просто заряджаємося позитивом. Це місце, де хочеться бути, думати й творити.
Ви дуже активна особистість, особливо у своєму професійному розвитку. Можливо, згадаєте, у яких конкурсах брали участь ви та ваш колектив?
Так, справді, ми завжди намагаємося бути активними, ініціювати добрі справи та долучатися до цікавих освітніх і благодійних проєктів.
Я є ініціатором участі педагогів у багатьох всеукраїнських благодійних акціях, серед яких: «Монетки вдячності», «Тепло серця в кожній монетці», «Happy гав для Сірка» — допомога тваринам, Всеукраїнський проєкт «Підводні пригоди».
Щороку наші педагоги долучаються до Міжнародного заняття доброти — заходу, який виховує у дітях гуманність та відповідальне ставлення до тварин. Спільно з благодійним фондом «Щаслива лапа» ми навіть встановили національний рекорд України!
Також беремо участь у всеукраїнських конкурсах «Алаба», де наші вихованці неодноразово посідали перші місця. За це педагоги були відзначені грамотами міського голови Руслана Серпенінова та начальниці управління освіти Діани Кошкіної.
Не можу не згадати і про наш улюблений різдвяний конкурс “ЕLIIS Україна”. Щороку ми оформлюємо фотозону, прикрашаємо музичний зал, і це приносить дітям море радості. Приємно, що наші зусилля завжди відзначають подяками — ми вже двічі отримували нагороди за участь у цьому конкурсі.
Окрім того, педагоги та батьки активно беруть участь у благодійному марафоні “Шкарпетки для перемоги 2.0”. Ми отримали навіть пам’ятні сувеніри від Аміни Поліщук, і тепер ці ручки нагадують нам про єдність і спільну добру справу.
Також наш колектив долучився до Всесвітньої ініціативи “Щедрий вівторок 2024”, провівши конкурс малюнків «Поважай, розумій та будь вдячний» і тематичні освітні розмови. Ми взяли участь у Всеукраїнському дні добрих справ та продовжили традицію доброчинності в закладі.
Для мене головне — щоб педагоги відчували гордість за себе, бачили результати своєї роботи, ділилися ідеями й натхненням із колегами з усієї України. Ми не просто беремо участь у конкурсах — ми створюємо середовище добра, творчості та взаємної підтримки.
Поділиться про ваші особисті розробки. Чи подавали ви їх на конкурси? Як це вплинуло на вашу подальшу діяльність?
Хочу сказати, що в мене напрацьовано кілька розробок із цього напряму.
Адже моє проблемне питання, над яким я працюю вже понад 10 років, — це саме використання інтерактивних форм роботи з родиною.
Усі заходи, які я проводила протягом цих років, я систематизувала, створивши повноцінну методичну базу з взаємодії вихователя й батьків.
Цю роботу я вперше представила на 12-му районному конкурсі “Ярмарок педагогічних ідей” у номінації «Дошкільна освіта», де здобула перше місце. Це дало мені можливість вийти на обласний рівень — я взяла участь у конкурсі педагогічної творчості та отримала диплом Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти за актуальність, змістовність і практичне спрямування методичної розробки.
Наступним етапом стало створення навчально-методичного посібника «Підвищення професійної компетентності педагогів закладу дошкільної освіти з використанням інтерактивних технологій». Цей посібник я представила на 13-му районному ярмарку педагогічної творчості, також у номінації «Дошкільна освіта», де посіла третє місце.
Крім того, я підготувала ще одну розробку — посібник “Використання освітніх технологій у процесі запровадження альтернативної програми STREAM-освіта, або Стежинка у Всесвіт”, у номінації «Технології». Ця робота отримала перше місце і стала своєрідним підтвердженням того, що інтерактивні методи, співпраця з родиною та сучасні технології — це реальний шлях до розвитку сучасного дошкілля.
Ці перемоги не лише дали мені впевненість, а й відкрили нові горизонти для поширення власного досвіду серед колег, для участі у всеукраїнських методичних заходах і наставництва молодих педагогів.
У вас є досвід і роботи з дітьми й зараз ви вихователь-методист. А чи пам’ятаєте ви випадок, коли дитина навчила вас чомусь важливому?
Так, цей момент я добре пам’ятаю. Влітку, коли я очолювала черговий садочок із понад сотнею дітей, одного дня втомилася й пішла посидіти в парку. І раптом бачу — до мене біжать знайомі малюки! Усміхнені, з ласощами, один навіть хотів подарувати свій чупа-чупс. Батьки сміялися, а мені стало тепло на душі. Діти просто побачили людину, яка сидить сама, і захотіли подарувати їй радість. Тоді я зрозуміла: підтримка — це не великі вчинки, а щире людське тепло.
Відтоді я жартома кажу: «Моє життєве гасло — діти, я і любов». І де б не була — у магазині, парку чи на заході — діти впізнають і вигукують: «Це ж наша тьотя із садочка!». Кожна така зустріч — маленьке свято для душі.
Як ви допомагаєте батькам побачити сильні сторони своєї дитини?Ми активно працюємо з родинами — у нас є батьківські всеобучі, консультації, спільні зустрічі й заходи підтримки. Коли дитині буває важко адаптуватись, ми разом із психологом, педагогами й керівництвом закладу підтримуємо батьків: радимо, як правильно реагувати, як допомогти дитині розкритись, як щодня показувати любов і прийняття.
Головне — бачити в дитині краще й говорити про це вголос. Адже кожна дитина має свої сильні сторони, потрібно лише створити умови, щоб вони засяяли.
А які, на вашу думку, помилки найчастіше роблять батьки у вихованні дошкільнят? І як їх уникнути?
Мабуть, головна помилка — нестача часу для щирого спілкування. Хотілося б, щоб у кожній сім’ї частіше читали казки, разом обговорювали день, гралися, гуляли. Просте «як ти?» і спільна вечеря іноді значать більше, ніж будь-які подарунки. Дітям потрібна увага й турбота, і тоді вони виростають упевненими та добрими.
Що найціннішого ви чуєте від колег, коли вони звертаються до вас по допомогу?
Мій кабінет завжди відкритий, бо я люблю допомагати. Колеги часто приходять із конкурсними матеріалами чи за порадою, як краще презентувати свій досвід. Я кажу: «Ви творіть, а я допоможу зробити це красиво». Найбільша радість — бачити їхні успіхи, нагороди й подяки. Тоді розумію, що наша праця недаремна.
Ви дуже активна людина, пані Тетяно. Як ви зберігаєте цю енергію і натхнення у складні періоди?
Знаєте, я ніколи нічого не боюсь. Завжди кажу собі: хто, як не я? Якщо не зроблю я — то хто інший? Тому завжди на варті — і в закладі, і в житті. Під час війни довелося бути і підтримкою, і організатором, і просто людиною, яка не здалася. Допомагали переселенцям, військовим, працювали навіть тоді, коли всі були вдома.
Я ніколи не відкривала лікарняного — завжди діяла активно й творчо. Бо коли відчуваєш відповідальність і віриш, що твоя праця потрібна, сили з’являються самі. Війна навчила головного — не боятися й не опускати рук. Думаю, саме тому мене запам’ятали як людину, яка не зупиняється.
Якщо ви могли б змінити одну річ у системі дошкільної освіти, що б це було?
Хотілося б змінити ставлення людей до спільної справи. Не повинно бути так, що хтось один «потрібен», а інші ні. Якщо є колектив — то всі в ньому рівні, кожен відповідає за свої функції і має віддавати сто відсотків результативності за свій час. Разом ми сила — саме так я це бачу.
В освіті, в закладах, у будь-якій справі не можна шукати одного, хто все зробить. Має працювати команда. Команда, створена директором, за підтримки методиста, педагогів, батьків. І коли це працює як ланцюжок однодумців — тоді не потрібно нічого змінювати, бо є система, є напрацювання, і всім усе подобається.
Ви згадали, що за роки вашої роботи навіть не брали лікарняний. Як же ви відпочиваєте? Як ви відновлюєте сили? Маєте якесь хобі?
Я отримую від своєї роботи лише задоволення. Ніколи не думаю: «Ой, знову робота». Навпаки, іноді хочеться ще вдома відкрити блокнот — продовжити щось цікаве, що планується в закладі.
Я захоплююся вишивкою. Маю багато картин і світлин. Мене кілька разів запрошували на День міста Сарни з виставкою моїх робіт. Я створювала композиції, люди милувалися, фотографувалися — і зі мною, і своїх діток поруч з вишивками.
Це все для душі. Ці картини прикрашають мою оселю, додають тепла. Це мій своєрідний заспокійливий засіб. І навіть маю подяки.
Чи любите подорожувати? Чи є якась країна, яку б ви хотіли відвідати?
Звісно. Ми вміємо не лише працювати, а й відпочивати. Цього року я мала можливість побувати за кордоном — у Нюрнберзі та Люксембурзі, провести місяць із рідними, помилуватись краєвидами Німеччини. Війна зробила нас більш вразливими, але водночас навчила цінувати життя і бачити світ.
Та попри все, найбільше я люблю свою Україну. Якби панував мир і спокій, я б із ще більшою відданістю вкладала свої сили в її відновлення.
🎭 За лаштунками професії
Наприкінці кожного інтерв’ю ми ставимо нашим героям кілька особистих запитань, що відкривають наших героїв по-новому — поза роботою, але все ще з душею педагога.
Яка ваша улюблена дитяча книга і чому?
У дитинстві я найбільше любила українські народні казки — їх і сама читала, і сину. Казки й досі чудово розвивають дітей, особливо з використанням мнемотехніки.
Як фахівець, натхнення черпаю з професійних журналів — «Дошкільне виховання», «Вихователь-методист», «Управління освітою». Завжди читаю, роблю нотатки, ділюся з колегами. Навіть маю подяку від цифрового видавництва за професійний розвиток і відкритість до інновацій.
Яку пораду ви б дали собі молодшій?
Напевно, я б сказала собі: будь впевненішою. Довіряй собі більше, черпай нову інформацію, розвивайся. І завжди живи за планом — за календарем. Не відкладаючи на потім. Потрібно встигати з часом, з днем, з годинами.
Що б наших читачів здивувало про вас?
Думаю, не дуже вже щось здивує (усміхається). Бо я всюди - у Рівненському інституті післядипломної освіти, у педколеджі з майстер-класами, у школах під час ЗНО. Завжди прагнула допомогти дітям, студентам, колегам. Керуюсь принципом: допоможи іншому — і все складеться. Мій син теж — закінчив Київський торговельно-економічний університет, став маркетологом. Я живу за правилом: треба — роби сьогодні, бо життя — це рух без бар’єрів.
