Об’єднувати та допомагати зростати — саме таку мету ставить перед собою Всеукраїнська асоціація освітніх проєктів. Як створити спільноту, у якій кожен освітній заклад — не конкурент, а партнер? Як підтримати педагогів у часи викликів і дати їм сили продовжувати працювати для дітей?
Про шлях від невеликого Клубу директорів до масштабної асоціації, що об’єднує понад 200 учасників по всій Україні, розповідає Плющева Світлана, CЕО та співзасновниця громадських організацій «Всеукраїнської асоціації освітніх проєктів» та «Батьківська спілка».
Пані Світлано, розкажіть як виникла ідея створення Всеукраїнської асоціації освітніх проєктів. З чого все починалося?
Для мене ця історія почалася ще у 2020 році, хоча передумови з’явилися раніше. У 2017 році вже активно працювала громадська організація «Батьківська спілка», а у 2019-му ми створили Клуб директорів освітніх закладів. Це було невелике коло людей, які ділилися досвідом, підтримували один одного, шукали рішення для розвитку приватної освіти. З часом стало зрозуміло, що простого спілкування недостатньо — потрібен результат, спільна дія, що об’єднує.
Коли у 2020 році почався карантин, це стало точкою росту для всієї спільноти. Освітні заклади опинилися у складній ситуації — державні школи не могли працювати, а приватні шукали законні способи відновити діяльність.
Наш адвокат Костянтин допоміг розробити юридичний алгоритм, завдяки якому садочки й школи змогли повернутися до роботи цілком правомірно. Тоді буквально за місяць до нас приєдналося понад 60 освітніх закладів з різних регіонів України — люди шукали опору, спільноту, у якій можна діяти.
Саме тоді стало зрозуміло, що потрібно створювати асоціацію — структуру, яка може не лише об’єднувати, а й лобіювати інтереси приватної освіти на національному рівні. Так у 2020 році з’явилася Всеукраїнська асоціація освітніх проєктів.
Скільки учасників сьогодні входить до Асоціації? Хто вони?
Зараз у спільноті близько 220 учасників з усієї України — від Ужгорода до Дніпра, Харкова й Сум, і найбільше серед них представників із Києва. Це садочки, школи, дитячі та освітні центри, а також онлайн-школи, які активно розвиваються. Є також партнери — компанії, що працюють у сфері освіти й долучаються до наших заходів, пропонують свої послуги спільноті на вигідних умовах.
Фактично ми створюємо екосистему, у якій кожен може знайти підтримку, нові можливості й партнерів для розвитку.
Які можливості надає участь у вашій Асоціації?
Ми не ставимо собі жорстких меж. Учасники отримують те, що справді потрібно саме їм. Комусь — допомогу у розвитку бізнесу чи юридичний супровід, комусь — партнерів, а комусь — навіть особисту підтримку.
Наприклад, у нас були випадки, коли учасники роками не могли знайти стабільність в своєму проекті, завдяки підтримці та участі в Асоціації ми допомогли це зробити на 4 місяці повного залучення в проєкти.
Асоціація — це вже не просто професійна мережа, це спільнота, де люди допомагають один одному навіть у найособистіших питаннях. Учасники часто кажуть, що це як велика родина. І справді, у нас є члени, які з нами п’ять років — ми разом зростаємо, підтримуємо, іноді навіть жартуємо, що треба колись полетіти разом на Мальдіви й просто святкувати все, чого досягли.
Чи є в Асоціації державні заклади? Адже, здається, ви здебільшого працюєте з приватним сектором.
Так, дійсно, більшість наших учасників — це приватні школи, садочки, дитячі центри. Але у нас є і державний учасник — Львівська середня загальноосвітня школа “Будокан”. Це неймовірно цікава команда, яка мислить нестандартно, відкрита до змін і не боїться виходити за рамки звичної моделі державної освіти. Вони були з нами ще до війни, потім на певний час відійшли, а нещодавно знову повернулися до спільноти. Це дуже показовий приклад — коли державний заклад прагне розвиватися у партнерстві з приватними освітянами, шукає нові формати й підходи.
На жаль, поки що ми не можемо системно залучати багато державних закладів — це потребує окремого напряму роботи, ресурсів, координатора, а також фінансування. Якщо б ми отримали підтримку на розвиток державно-приватного партнерства, ми б залучали ініціативних директорів і створювали спільні проєкти. Ми бачимо, що попит на зміни є, але не всі готові навіть символічно інвестувати у ці процеси. Тож поки ми розвиваємося у межах наших можливостей — і рухаємося крок за кроком.
Розкажіть про вашу команду. Хто стоїть за Асоціацією і допомагає вам тримати цей масштаб?
У нас невелика, але дуже потужна команда — п’ятеро людей. І, чесно, це люди, без яких спільнота не була б такою, якою вона є зараз.
По-перше, це Андрій Близнюк, наш засновник та ідеолог. Він — людина, яка, умовно кажучи, “дивиться з гори”. Андрій задає вектор розвитку, піднімає глибокі питання: якою є функція приватної освіти в Україні, у чому її цінність, чим вона відрізняється від державної. Він допомагає формувати філософію спільноти — бачення, яке об’єднує всіх учасників.
Я ж займаюся операційною діяльністю — усі запити від учасників сходяться до мене. Це і щоденна комунікація, і вирішення проблем, і організація подій. Іноді це питання юридичні (“до нас прийшла перевірка, що робити?”), іноді — батьківські конфлікти, іноді — потреба знайти фахівця, провести вебінар або просто підтримати. Мій ранок та ніч найчастіше починаються з повідомлення: «Світлано, допоможіть!» — і я завжди шукаю рішення.
У нашій команді також Костянтин Падалка — співзасновник Асоціації та єдиний в Україні юрист та адвокат, який спеціалізується саме на освітньому праві. Це справді унікальний фахівець, який допомагає вирішувати будь-які юридичні питання правильно, з опорою на закон. Його експертиза стала фундаментом для багатьох наших рішень під час локдауну та воєнного стану.
Крім нас, є ще помічники, які допомагають з операційними процесами, координацією заходів і документацією. Ми невелика команда, але дуже злагоджена — нас об’єднує спільне бачення, і кожен вкладає в цю справу частинку себе.
Хто може стати учасником Асоціації? І які переваги це дає освітньому закладу?
Нашими учасниками може стати будь-який представник освітнього ринку, який поділяє наші цінності та прагне змін у системі освіти. Передусім — це про людей, які несуть цінності ненасильства: у своїй особистій взаємодії, у педагогічній практиці, у ставленні до дітей і колег. Ми виступаємо проти будь-яких проявів агресії, булінгу чи тиску в освітньому середовищі.
Також важливо, щоб людина або заклад були відкриті до взаємодії. Ми не сприймаємо інших учасників як конкурентів. Навпаки, ми віримо, що чим більше якісних освітніх ініціатив з’являється — тим сильнішим стає весь ринок. Коли є десятки закладів, різних за підходом і філософією, — тоді починається рух, з’являється вибір, народжуються нові рішення.
Учасниками стають ті, хто хоче не просто «виживати» в освіті, а розвиватися — створювати, ділитися, навчатися і надихати. І, звісно, це люди, для яких обмін досвідом і розвиток — природна потреба. Ми часто кажемо, що освітяни — це особливі люди. Вони не можуть сидіти на місці. Їм потрібен рух, сенс і спільність.
Як приєднатися до Асоціації?
Дуже просто — достатньо написати мені. Ми завжди починаємо зі спілкування, щоб зрозуміти, чи збігаються наші цінності, бачення, цілі. Якщо так — тоді долучаємо до спільноти, і вже з перших днів учасник відчуває підтримку колег.
Втім, бувають і винятки. Ми не приймаємо учасників, які порушують етичні норми або підривають довіру спільноти. Були випадки, коли ми виключали заклади з Асоціації — наприклад, через рейдерські дії щодо колег. Це суперечить нашим принципам відкритості, партнерства і доброчесності. Тож ми чітко відстоюємо наші цінності: тут не місце тим, хто грає нечесно.
Розкажіть, будь ласка, про освітні проєкти, які вже реалізовані під егідою Асоціації.
У нас кілька напрямків діяльності, але особливо потужний — психологічна підтримка освітян і дітей. Першим масштабним кроком стало партнерство з міжнародною неурядовою гуманітарною організацією IsraAID у 2022 -2024 роках. Ми проводили офлайн заходи по всій Україні, організовували психологічні тренінги для педагогів, вихователів, практичних психологів та адміністрацій закладів освіти.
За цей час проведено понад 200 тренінгів, забезпечено роботу психологів і фахівців у створених просторах дружніх до дитини, а також організовано два триденні форуми кращих психологічних практик у Івано-Франківську.
Спільно організації реалізувували проєкт щодо психосоціальної підтримки в закладах освіти направлений на посилення спроможності педагогів надавати психосоціальну підтримку і піклуватися про власне психологічне благополуччя.
У 2024 році ми продовжили цю ініціативу — у партнерстві з громадською організацією “Батьківська спілка” в межах проєкту "Покращення психічного здоров'я та психосоціального благополуччя дітей під час літніх канікул для дітей у місцях їхньої найбільшої концентрації під час літніх канікул" за підтримки уряду Японії і фінансування ЮНЕСКО.
Це був надзвичайно масштабний проєкт — найбільший в Європі освітній грант від ЮНЕСКО за весь час існування організації. За півтора місяця ми навчили 202 тренери, й програма охопила майже 5 тисяч педагогів, вихователів і психологів. До неї долучилися 380 закладів освіти та літніх таборів, а понад 160 тисяч дітей змогли отримати психоемоційну підтримку через ігрові формати.
Одним із партнерів став український виробник настільних ігор Lord of Boards.Разом ми створили спеціальні комплекти ігор для дітей від 5 років, які використовуються у школах, садочках та дитячих таборах. Наприклад, є унікальна гра «Борщ» — весела й пізнавальна, вона знайомить дітей із культурною спадщиною України, її регіональними смаками й традиціями. Через такі ігри діти дізнаються щось нове про країну, тренують фантазію та навіть відновлюють внутрішній спокій. Багато занять проводилися навіть у бомбосховищах — і саме гра допомагала дітям на якийсь час “відключатися” від тривоги. Вони поринали у світ гри, у спілкування, у безпечний простір.
Ми бачили реальні результати:
- діти ставали спокійнішими,
- покращувався сон і емоційний стан,
- педагоги й батьки відзначали, що дитина почала знову посміхатися.
Одна з найзворушливіших історій — гра «Що за твоїми дверима?». Діти відкривали уявні двері й розповідали, що відчувають. Так одна дівчинка після кількох занять зізналася, що не може спати, бо сумує за мамою, яка залишилася у Харкові. І саме під час гри психолог зміг допомогти їй висловити біль, прожити емоцію й знову відчути полегшення.
Такі моменти доводять, що освіта сьогодні — це не лише знання, а й терапія для душі. І саме цим займається наша Асоціація — допомагає відновлювати дітей, педагогів і всю освітню спільноту.
Чи є у вас зараз співпраця з державними або міжнародними організаціями, окрім вже реалізованих проєктів?
Ми активно співпрацюємо передусім з нашими учасниками, які реалізують власні ініціативи. І ми, як асоціація, проводимо освітні поїздки за кордон, у яких беруть участь не лише діти, а й педагоги та батьки. Це не просто туристичні екскурсії, а візити до шкіл і університетів, щоб познайомитись із системою освіти інших країн, зрозуміти, які можливості відкриваються для дитини після школи.
Такі проєкти часто стають містком між українськими родинами й міжнародною освітою. Ми допомагаємо налагодити контакти, зрозуміти логістику, підтримати батьків на етапі вибору.
Зараз ми також плануємо поновити співпрацю з Асоціацією приватних шкіл за кордоном, у якій раніше брали участь. Під час війни цей напрямок трохи призупинився, але зараз наші учасники знову готові рухатися активно вперед, відкриватися світові, налагоджувати партнерства.
Ви згадували про екскурсії по закладах освіти. Розкажіть детальніше.
Так, це наш дуже улюблений формат. Ми організовуємо екскурсії по школах і садочках України, щоб показати учасникам живі приклади успіху — як працюють різні заклади, як облаштовані простори, як команди розвиваються. Ми відвідуємо як великі, так і невеликі, але інноваційні заклади — ті, що надихають. Такі зустрічі завжди проходять у надзвичайно теплій атмосфері, і учасники виходять з відчуттям, що «можна і треба рухатися далі».
Пам’ятаю одну історію, яка закарбувалася надовго. 20 лютого 2022 року ми проводили екскурсію закладами — усі були натхненні, усміхнені, сповнені планів. А вже за кілька днів почалось повномасштабне вторгнення. І саме вранці 24 лютого одна з учасниць написала: «Я не можу бути сама. Щойно сплатила внесок — хочу приєднатися до спільноти».
Це був момент, коли ми всі відчули: підтримка — не формальність, а життєва потреба.
А які міжнародні напрямки зараз розвиває Асоціація?
Наші учасники мають заклади не лише в Україні, а й у Відні, Варшаві, Барселоні, а також в Естонії та Канаді. Це дає змогу обмінюватися досвідом, проводити спільні заходи й залишатися єдиною освітньою спільнотою, навіть коли ми географічно розділені.
Окремий напрямок, який ми зараз активно розвиваємо, — це співпраця з Італією, зокрема з освітнім підходом Reggio Emilia. Одна з наших партнерок вже організовувала освітню подорож до італійських садочків, де українські педагоги кілька днів жили разом із місцевими вихователями, спостерігали за роботою з дітьми, обговорювали методики. Такі поїздки — це неймовірне натхнення і справжня професійна трансформація.
І, звісно, серед наших міжнародних партнерів — ELIIS, які пропонують цифрові онлайн рішення для закладів дошкільної освіти.
Це ще один приклад того, як українська освіта інтегрується у світовий контекст, зберігаючи при цьому свої унікальні цінності.
Пані Світлано, як ви вважаєте, які основні виклики сьогодні стоять перед сферою дошкільної освіти в Україні?
Найбільший виклик — це демографічна криза, особливо у прифронтових регіонах. Там, де родини вимушено виїхали, дитячих садків стає менше, а групи — напівпорожні. Водночас є й інша картина: наприклад, у Харкові наш заклад відкриває вже восьмий чи дев’ятий садочок. Тобто ситуація дуже різна — десь бракує дітей, а десь бракує приміщень.
Другий виклик — кадровий. Професія вихователя потребує великої віддачі й енергії. Є вихователі, які працюють за покликом — і можуть бути з дітьми по 10–20 років, не втрачаючи натхнення. Але є й ті, хто через 3–4 роки емоційно вигорає. Таким фахівцям важливо дати можливість зростати: перейти на посаду методиста, старшого вихователя чи знайти нову роль у системі.
Як щодо батьків? Чи є у вас спеціальні проєкти чи ініціативи, спрямовані саме на них?
Так, ми реалізували проєкт «Не бий дитину», який показує, що виховання можливе без насилля, без крику, а з повагою і підтримкою. Для цього, звісно, дорослим потрібен власний ресурс.
В 2025 році ми спільно з Українською освітньою фундацією до Дня захисту дітей створили змістовний буклет «Діти мають право на безпеку». Його головна ідея проста, але надзвичайно важлива: дитина має право рости без страху, без приниження і без крику. Через QR-код можна перейти на сторінку з додатковими матеріалами — порадами для батьків, корисними посиланнями, прикладами ситуацій.
Ми поширювали цей буклет серед родин — і отримали безліч теплих відгуків. Батьки писали, що ніби читають очевидні речі, але в щоденній метушні часто про них забувають. Адже справді: коли дорослий виснажений, «як вичавлений лимон», — що він може дати дитині?
Як, на вашу думку, сьогодні можна зміцнити взаємодію між батьками та дітьми?
Передусім важливо працювати з емоційним станом дорослих — через психотерапію чи інші інструменти. Кожен, хто відчуває виснаження, має право на допомогу. Адже виснажений батько чи мама не можуть дати дитині спокою й тепла.
Друге — час. Ми живемо у складний період: робота, турботи, постійна гонитва. І в цьому потоці легко втратити головне — зв’язок із дитиною. Ми ніби перестаємо «жити» й починаємо лише «виживати».
Пам’ятаю, як минулого року країну сколихнула хвиля підліткових самогубств…
Часто причина — не у великій трагедії, а в тому, що дорослі не помітили дрібні сигнали. А потрібно зовсім небагато — 20–30 хвилин щирої розмови на день. Без телефону, без поспіху. Просто спитати: «Як ти?», «Що тебе радує?», «У що пограємо?». І ці хвилини можуть стати найціннішими у світі.
Чи має Асоціація власні програми, які підтримують психологічне здоров’я учасників?
Так, ми приділяємо цьому велику увагу. Маю регулярні індивідуальні зустрічі з учасниками — раз на місяць-два пишу, запитую: «Як ви? Чи потрібна допомога?». Іноді чую: «Ми не хотіли турбувати…», але я завжди наголошую — говорити потрібно. З часом люди відкриваються, і вже самі пишуть першими.
Ми також проводимо психологічні зустрічі з Інною Яворською, психотерапевткою з Вінниці — нашою партнеркою й учасницею асоціації. Це можуть бути онлайн-сесії чи офлайн-зустрічі, де кожен має змогу виговоритися, поділитися й знайти підтримку.
Більшість подій проходить онлайн — адже наші учасники з усієї України й навіть з-за кордону. Але ми обов’язково збираємося і наживо. І ці зустрічі завжди про одне — єдність, довіру та спільний рух вперед.
Пані Світлано, чи має Асоціація досвід участі в проєктах, пов’язаних із цифровізацією освіти?
Так, ми брали участь у 2023 році в комплексному IT-освітньому проєкті «Мрія», спрямованому на діджиталізацію освітніх процесів. Ми виступали експертними партнерами — допомагали у розробці, консультували, як краще організувати цифрову взаємодію в освітніх закладах.
Крім того, наші учасники самі ініціюють і проводять події, пов’язані з технологіями. Наприклад, нещодавно відбувся захід «Айті-інструменти в освіті», який проводила наша учасниця Оксана Рибаєва, де говорили про сучасні цифрові рішення, що полегшують роботу педагогів. Ми бачимо, що цифровізація вже не просто тренд — це необхідність.
Наші партнери також активно підтримують цей напрямок. Для шкіл ми співпрацюємо з School Today, а для дитячих садочків — з ELIIS. Це надійні компанії, які розділяють нашу місію — розвиток якісної освіти в Україні.
І важливо: стати партнером асоціації не можна просто так. Ми обираємо лише тих, хто дійсно хоче підтримувати освітян. Хтось надає знижки, хтось допомагає навчанням або технічними рішеннями. Є приклади, коли наші учасники економили до півмільйона гривень, користуючись партнерськими пропозиціями — наприклад, при закупівлі інтерактивних панелей чи меблів для класів. І це важливо, так як ці кошти можна направити на розвиток свого проєкту.
Через війну багато українських родин опинилися за кордоном. Українська приватна освіта відкриває заклади поза Україною. А як повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу Асоціації?
Якщо чесно, наш підхід не змінився — ми як були, так і залишаємося спільнотою, побудованою на комунікації. Ми завжди на зв’язку: з державою, з учасниками, з батьками. Єдине, що змінилося — масштаби викликів.
На початку війни було дуже важко. Ми займалися евакуацією наших учасників із прифронтових міст — Ірпеня, Бучі, Запоріжжя, Харкова та інш. Були історії, коли дітей буквально виводили через каналізаційні тунелі, під обстрілами. Це було жахливо, але люди трималися разом. Ми допомагали знайти тимчасові домівки — в Австрії, Іспанії, Португалії. Писали партнерам за кордоном, і вони відкривали свої двері для наших людей.
Пам’ятаю, як вночі мені написали: «Світлано, у мене мама з дитиною на вокзалі, немає де переночувати». Я подзвонила іншій учасниці о другій ночі. Вона сказала: «Давайте адресу, я їду». І поїхала. Такі моменти не забудеш. Вони показали, що спільнота — це сила.
Сьогодні найскладніше — це психологічна втома. Заклади іноді змушені закриватись, люди вигорають. Але ми підтримуємо один одного. Ми всі потребуємо руки допомоги. І наша Асоціація — це саме така рука. Бо коли ти чуєш: «Я не один, у мене ті самі проблеми», — стає трохи легше. І головне — ми не лише слухаємо, а й даємо рішення. Тому, мабуть, це і є те, що допомагає вистояти.
Чи є серед ваших учасників історії успіху, коли взаємодія всередині спільноти принесла реальні результати?
Звісно! Ми часто бачимо, як підтримка всередині спільноти буквально рятує заклади. Були дитсадки, які вже готувалися закритися або продатися, але ми допомогли знайти їм партнерів серед учасників асоціації — людей, які підтримали їх і фінансово, і психологічно. У результаті — ці садочки не лише вижили, а стали прибутковими та успішними.
За останні два-три роки маємо щонайменше п’ять таких кейсів, і кожен із них — це доказ того, як працює сила об’єднання.
На вашу думку, що сьогодні найбільше заважає розвитку дошкільної освіти в Україні?
Найбільша проблема — низький престиж професії вихователя. Якщо ми хочемо змін, то маємо зробити так, щоб бути вихователем — це було почесно, сучасно і натхненно. Ми жартуємо між собою: якщо вихователь стане “айтішником у світі педагогіки”, усі захочуть працювати з дітьми. Бо це ж не просто робота — це вплив на майбутнє країни.
До війни ми активно спілкувалися зі студентами, мотивували обирати педагогіку. Зараз складніше, але ми не зупиняємось. Адже якщо підняти престиж хоча б на один-два рівні вище, і запропонувати гідні умови праці, — молодь почне цікавитися та йти у цей напрямок.
Дошкільна освіта — це точка старту всього суспільства. Саме тут ми вкладаємо в дітей любов, цінності, віру в себе. Ці малюки через кілька років стануть фахівцями, керівниками, творцями майбутнього.
Я б навіть мріяла про всеукраїнський флешмоб вихователів, де б ми показали, як багато в Україні щирих, люблячих і відданих педагогів. Тоді професія вихователя нарешті отримає той престиж, якого вона варта.
Пані Світлано, ви маєте дуже різний професійний досвід. Зараз працюєте з освітянами. Що вас особисто мотивує залишатися в цій сфері?
Мене найбільше мотивує постійний розвиток. Освіта — це жива, динамічна сфера, де щодня з’являється щось нове, а спілкування з людьми надихає й заряджає.
Коли я приходжу в сучасні садочки чи школи — це ніби інший світ. Я навчалася у звичайній державній школі в Запорізькій області, і порівняно з тим, як зараз навчається моя донька у приватній школі — це небо і земля. Там — мотивація, доброзичливість, атмосфера радості. У садочках — теплі свята, театри, подорожі, дрібниці, що створюють відчуття дому. Жартую: «Не приїжджаю перед обідом, бо точно сяду з усіма дітками за стіл».
А ще мене надихає допомагати людям. Коли можу комусь спростити шлях, пришвидшити рішення, щоб у людини з’явився час на себе, на дитину, на життя — це справжнє задоволення.
І саме завдяки нашій спільноті все вирішується швидше: іноді людина два тижні шукає відповідь, а тут достатньо написати в чат спільноти — і вже за годину є готове рішення. Ось вона — сила об’єднання.
Які плани у Асоціації на найближчі п’ять років?
Планів багато. Ми дивимося вперед і хочемо розвивати співпрацю з міжнародними організаціями, щоб вони могли допомагати нашим учасникам — від психологічної підтримки до матеріальної допомоги.
Йдеться, наприклад, про закупівлю книжок, обладнання, навчальних матеріалів для наших шкіл і садків. Також для нас важлива співпраця з державою — ми прагнемо спільно просувати престиж професії вихователя і вчителя. Це має бути національний рівень, підтриманий державними структурами.
Ми вже долучалися до створення закону «Гроші ходять за дитиною», а восени організовуємо велику подію, щоб розповісти всім освітянам, як саме отримати фінансування для своїх закладів по всій Україні. Адже це дає батькам більше вибору, а державі — можливість розвантажити систему.
І, звісно, ми хочемо зміцнювати нашу спільноту, об’єднувати освітян по всій країні, бо: “Чим більше нас — тим сильніший наш голос і вплив на зміни.”
І наостанок — що б ви хотіли побажати усім, хто працює у сфері дошкільної освіти?Найперше — любити те, що ви робите. Насолоджуйтесь кожною миттю, кожним випуском, кожною дитячою посмішкою. Це ті дрібниці, які формують справжній сенс роботи. І пам’ятайте: ви не одні. Є колеги, партнери, асоціації — є люди, які поруч і завжди готові підтримати.
Бажаю не опускати рук, зберігати оптимізм, натхнення і вміння радіти малому. І вчіться у дітей — щирості, відкритості, любові до життя.
🎭 За лаштунками професії
Наприкінці кожного інтерв’ю ми ставимо нашим героям кілька особистих запитань, що відкривають наших героїв по-новому — поза роботою, але все ще з душею педагога.
Яка ваша улюблена дитяча книга і чому?
«Красуня і Чудовисько». Бо, за кожною людиною, яка здається суворою чи замкненою, завжди стоїть добра, щира душа. Просто іноді життя змушує нас одягати інші маски. І мені дуже близька ця історія — про прийняття, про віру в добро і силу любові, яка може змінити навіть найтемніше серце.
Яку пораду ви б дали собі молодшій?
«Роби те, що любиш» — це головне. І ще — сісти за кермо раніше! А загалом — не боятися. Рухатися вперед. Вірити, що все вийде. Не залишати місця для сумнівів, навіть крихітних. Бо кожна впевненість відкриває нові можливості.
Що б наших читачів здивувало про вас?
Мабуть, те, що я — людина, яка живе у постійному спілкуванні, але відновлююся тільки в тиші. Мені потрібен час наодинці з собою, щоб знову наповнитися. Багато хто думає: якщо ти комунікабельна, значить, заряджаєшся від людей. Але ні — мій ресурс народжується у спокої, у власній тиші. Це мій простір для рівноваги, думок і нових ідей.
***
Контакти Всеукраїнської асоціації освітніх проєктів:
Telegram - @PL_Svitlana - Плющева Світлана, CЕО та співзасновниця
Facebook Всеукраїнська асоціація освітніх проєктів
Instagram Всеукраїнська асоціація освітніх проєктів
